Вівторок, 22.08.2017, 23:45
Лозівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №12
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Друзі сайту
Пульс
Головна » 2012 » Жовтень » 4 » Шкільні олімпіади. погляд з середини
15:52
Шкільні олімпіади. погляд з середини

Шкільні олімпіади мають уже тривалу історію, виникли традиції,
напрацьовано досвід. Вони проводяться приблизно із середини 60-х років на рівні держав, а з кінця 60-х – як міжнародні олімпіади.

Наказом від 18.08.1998 року затверджено «Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базових і спеціальних дисциплін, турніри, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт і конкурси фахової майстерності». Тобто олімпіади, як і навчання, загалом керуються Законом України «Про освіту». Положення передбачає низку статей, які встановлюють порядок проведення всіх чотирьох етапів олімпіад (шкільна, районна (міська), обласна та республіканська); визначають завдання оргкомітету (створюється із числа керівників установ та організацій, що проводять олімпіади); визначають види нагород за зайняті призові місця на олімпіадах.
Але закони – це тільки суха мотивація, яка спонукає до створення чи здійснення того чи іншого виду діяльності. Жодний закон не опрацьовуватиме особливостей проходження навіть тих (батьківські збори)

Кому це потрібно?
Організуючи олімпіади, освіта, мабуть, сама не зовсім чітко розуміє, кому вони потрібні більше: учням, яким це допомагало до введення ЗНО при вступі до ВНЗ, чи школі, обличчя якої представляє низка перемог на олімпіадах і конкурсах? І взагалі, хто в ланці учень-школа має важливіше місце? Такий дует нагадує полювання, де власне полювання – це школа, а зброя – це учень. Чогось не вистачає? Мабуть, мисливця, а в нашому випадку – учителя. Чи було би полювання без мисливця? Чи вистрілила би без нього зброя?
Учитель – остання ланка освітньої системи та перша і єдина людина, через яку ця система спілкується з дітьми. Вона була б не повноцінною, чи й узагалі не існувала, коли б один з її елементів був відсутнім. Та повернемось до олімпіад. Учень і вчитель є рушієм олімпіад. Проте чи є вони її споживачами? Чи потрібні їм ці олімпіади?
У зв’язку з останніми змінами в освіті олімпіади є просто таки зайвим витрачанням часу. Якщо до 2008 року завдяки призовому місцю на олімпіаді можна було надіятись на поза- конкурсний вступ до ВНЗ, то на що надіятись тепер учню, для якого основною олімпіадою на сьогодні є зовнішнє незалежне оцінювання? Для вчителя ж – це зайвий клопіт, який накладається як наріст поряд із численними атестаціями на підвищення кваліфікаційного рівня. Над учителем стоїть директор, рай- або міськвідділ освіти. Наскільки ж потрібні олімпіади їм? Що стосується рай(міськ)відділу, то в них особливої зацікавленості в олімпіадах немає. їх функція – завчасно передати розпорядження міністерства й обласного управління освіти, примусити, дати вказівки та відзвітуватись. Звісно, їм приємно, якщо будуть високі показники, досягнення, якими можна відзвітуватись, але це не може бути їхньою заслугою. 
То все ж таки, невже це потрібно школі? Якщо звернутись до думок учнів, то вони обов’язково погодяться з тим, що олімпіади потрібні швидше школам. Учителі – навпаки, твердитимуть, що це особисто учнівський успіх, потрібно це виключно їм, а педагог – це лише коректор і цензор. Ось і отримаємо переливання з пустого в порожнє…

А істина ось вона де, або Масло масляне
Якщо глибше розкрутити цю тему, то, швидше за все, ми знайдемо дві відповіді.
Для учня олімпіада – це не тільки спосіб легкого вступу до ВНЗ, а і спроба самоутвердитись, оцінити рівень своєї самоосвіти та спробувати розв’язати одне із завдань життя – витримування конкуренції. Звісно, учень на такого роду випробування йде з небажанням, навіть будучи впевненим у своїх можливостях. Але здобувши позитивний результат, різко змінює своє незадоволення. Небажання участі в олімпіаді є нічим іншим, як сумнівом у тому, що перемога не за горами. А ось визначення «Головне не перемога, а участь» – це тільки втішливий приз після невдачі.
Учитель олімпіаду зустрічає як один з лекційних уроків, до якого треба довго й наполегливо готуватись, і не завжди можна отримати бажаний результат. Для нього олімпіада, як і для учня, це випробування самого себе, своїх можливостей. Крім того, для вчителя це ще й оцінка його праці. Ось тут таки важливий не результат, головне – визначення та вдячність учня.

«Учні погоджуються з тим, що олімпіади швидше потрібні школам, а вчителі, навпаки, – що це особисто учнівський успіх, і потрібно це виключно їм.»

Перемога на олімпіаді: чия заслуга? Із точки зору лояльності, як учителі, так і учні відповідатимуть на це запитання дворівнево: піднісши себе й не знецінивши старань іншого. І це буде вірно. Адже для того, щоби взяти участь в олімпіаді, учителю необхідно:
o    визначитися з матеріалом, на якому, можливо, будуть зосереджені запитання в олімпіадних листках;
o    не тільки ознайомитися з програмною літературою, а й використати додаткові джерела при вивченні тих чи інших питань;
o    уміло подати учню теорію та навчити використовувати її на практиці;
o    психологічно налаштувати учня на те, що йому необхідно зосереджуватись на завданнях, а не на перемозі;
o    віднайти слова підбадьорення (у жодному разі не засудження) у разі невдачі. Бо невдача учня – це не обов’язково невдача вчителя;
o    самому не втратити надію й вірити в те, що його праця вже винагороджена й він зробив якщо не все, що міг, то точно те, що вважав за потрібне;
o    у разі перемоги учня не займати його лаву слави, а, навпаки, нагородити трофеєм.
У цей же час від учня вимагається:
o    бажання спробувати свої сили у змаганнях із собі подібними або й іще більш інтелектуально розвиненими;
o    не переконувати себе в поразці, бо наявність мудрішого – це не ознака програшу.

Тут варто враховувати критерії вдачі, зосередженості, упевненості в собі, хорошого настрою, швидкості, винахідливості:
o    не переконувати себе в перемозі. Така зайва самовпевненість породжує лінь при підготовці, переконуючи учня, що йому будь-яка наука підкориться;
o    наполеглива праця. Уміння слухати вчителя й мислити поза його думкою та судженням. Самоосвіта;
o    золоте правило – нічого не доучувати й не перечитувати за кілька хвилин до початку олімпіади. Психологи стверджують, що в екстремальній ситуації необхідні знання активізуються й мозок видає їх як на блюдечку. А ось повторення тільки засмічує думки, й усе, що учень пам’ятатиме, – це останній повторений матеріал;
o    ну і, звісно, з’явитись на олімпіаді, бо в іншому випадку всі вищезазначені правила – це ніщо інше, як демагогія.
Тобто як учень, так і вчитель є невід’ємним додатком до олімпіади.

Успіх школи, або До чого ще вдатись
Здавалося б, школа – це тільки певна установа, яка випускає свої таланти для проходження олімпіад. Але невже школі так байдуже, визнають її чи ні? Виявляється, є низка зауважень про те, що школа має перше місце за зацікавленістю в успіху своїх учнів на олімпіадах.

«Олімпіада – це один з найдієвіших способів проходження по освітянських сходинках слави, школи борються за те, щоб учні були «максимально» підготовленими

Перш за все це грант, який школа має можливість одержати від рай(міськ)від- ділу освіти; це й нагороди вчителям за успішність у роботі. Ні для кого не секрет, що школи одного міста (здебільшого) є конкурентами. Звісно, тут справа не у приверненні до себе уваги учнів (бо шкільна освіта в нас безкоштовна), а в публічності. Будь-кому буде приємно почути своє ім’я, ім’я своєї школи при виголошенні похвал чи то на телебаченні, чи на педрадах (шкільних чи міських). Публічність робить школі ім’я, а отже, привертає прихильність вищих органів освіти.
Розуміючи, що олімпіада – це один з найдієвіших способів проходження по освітянських сходинках слави, школи борються за те, щоб учні були «максимально» підготовленими. Найкращий для цього помічник – це проведення олімпіади у своїй школі. Якщо школа приймає в себе учасників олімпіади з якогось предмета, то цілком реально, що переможцем стане учень саме цієї школи батьки і школа.
Ось і виходить, що олімпіада – це, безумовно, особистий успіх учня на чолі з учителем. Проте школа тут виступає далеко не нещасною овечкою, яка лише люб’язно надає своє ім’я, не очікуючи подяки. Це наче вибори: люди голосують – держава споживає. Щоправда, правила, надиктовані школою, по суті, нікому не шкодять.

Переглядів: 529 | Додав: YFem | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Жовтень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Сайти вчителів
"Бібліо мрія "

"Сайт вчителя предмета "Захист Вітчизни"

Освіта.ua
Педагогічна преса
Захист прав дитини
Національна гаряча лінія Національна дитяча гаряча лінія
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017Конструктор сайтів - uCoz